Цензор.НЕТ

29.04.19 09:34

Ще одна станція в Антарктиді, нова база в Арктиці та відновлення флоту – це оптимальна полярна програма для України, - в. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий

Автор: Ольга Скороход

Морський біолог, учасник українського визвольного руху ще зі студентських лав, ветеран батальйону "Айдар" – все це про в. о. керівника Національного антарктичного наукового центру Євгена Дикого, який був призначений майже рік тому і за цей час здійснив міні-революцію в антарктичній програмі України.

Україна згадала, що входить до обмеженого кола держав, які проводять полярні дослідження. Українці дізналися про станцію в Антарктиді більше, ніж за усі попередні 23 роки. У 1996 році країна придбала базу "Фарадей" у британців за символічну платню, змінивши назву на "Академік Вернадський". Нині українці захоплюються полярниками, слідкують за першим оновленням станції та мають змогу спостерігати за пінгвінами, що гніздяться просто поблизу. А між тим ще рік тому функціонування станції мало не опинилося на межі зриву.

Ще одна станція в Антарктиді, нова база в Арктиці та відновлення флоту – це оптимальна полярна програма для України, - в. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий 01

ДЛЯ УКРАЇНИ АНТАРКТИДА Є ПРИБУТКОВОЮ СТАТТЕЮ

- Ви себе позиціонували кризовим менеджером. Чого вдалося досягнути за цей рік?

- Загалом ми вже працюємо не у кризовому режимі. Вдалося уникнути історії, яка була тоді, коли мене призначали. Тоді під загрозою опинилася перезмінка і виникла небезпека, що станція лишиться замерзлою та безлюдною.

Раніше ми виконували два види робіт. По-перше, робота зимувального загону – вартових, які цілий рік знімають одні й ті самі показники. Це, Слава Богу, не переривалось ніколи. А друга частина – це сезонний загін, що приїздить лише на антарктичне літо. Він переважно складається з біологів та геологів. Вони відбирають зразки, які протягом року досліджують на різних континентах. Коли ми перестали ходити своїм флотом, то цей загін поступово зменшувався. У 2017 році сезону не було взагалі. У 2018-му нам вдалося зробити двотижневий сезон під час перезмінки – це той, який мало не зірвався. Це було дуже інтенсивно, 12 фахівців спали по кілька годин на добу. А у 2019-му на станції працює повноцінна сезонна експедиція, 26 людей.

- Ви вперше провели відкритий конкурс до зимувального складу. Було 12 претендентів на кожну вакансію – за вашими словами, більше, ніж очікували.

- Ми не були готові обробити таку кількість анкет, тому процес затягнувся. Але у підсумку маємо дуже сильний склад наступної зимівлі.

- І ви після 20 років заборони відкрили "Вернадський" для жінок. З чим була пов'язана ця заборона?

- Це дуже привернуло увагу преси, але я сподіваюся, що ми востаннє про це говоримо. Це досягнення, яким я не можу хизуватися при своїх західних колегах, бо це те саме, якби доросла людина похвалилася б, що навчилася чистити зуби. Мені доктори наук розповідали нісенітниці, що жіночий організм не пристосований до умов Антарктики... За 54 км від української станції розміщена база американців "Палмер", і там половина жінок.

- У другій українській експедиції була вагітна кліматолог Світлана Краковська.

- Була, жива-здорова, вже має четверо дітей. До речі, її чоловік Роман Братчик зараз пішов у складі сезонного загону.

- Ще у вас з'явилися спонсори. Вони забезпечили екіпірування та побутову хімію для членів експедиції, а також покращення зв'язку на станції. Така співпраця НАНЦ з бізнесом відбувається вперше?

- Так, раніше такого не було. Окрім легендарної історії про першу українську експедицію в Антарктиду. У голодні 90-ті взагалі нічого не було, тоді по спонсорах збирали все. А далі зі спонсорами чомусь не працювали.

- На проводах експедиції були представлені зразки екіпірування, усі українського виробництва. Зокрема, лижі.

- Лижі робили на замовлення – під умови Антарктиди, бо спортивні туди не годяться. Ми намагаємося співпрацювати насамперед з українськими виробниками оснащення. Частина дає нам знижки, а частина дарує за умови, що ми протестуємо одяг та взуття у нових умовах.

- Найбільшим досягненням ви називаєте також повернення Центру наукової роботи.

- Це річ, яка непомітна збоку. Центр просто займався перевезенням експедиції, яка складалася з науковців різних інститутів. Але вдумайтеся в нашу назву – Національний антарктичний науковий центр. Очевидно, що це має бути не просто логістична установа, а наукова, яка частину досліджень виконує самостійно. Як не дивно, раніше цього не було.

Коли я прийшов, 30 наукових ставок в НАНЦ були вільними. І за рік ми по-перше, зібрали усіх науковців, які пов'язані з Антарктидою, в тому числі тих, які не знаходили спільної мови з попереднім керівництвом Центру. Також залучили наукову молодь після здобуття освіти за кордоном. І нині маємо сильну наукову команду, яка аналізує дві третини отриманих в Антарктиді даних.

Цьогоріч вдалося бодай частково поновити морський напрям досліджень, які не проводили останні 17 років – з моменту, коли перестали ходити власними кораблями. Відновлення свого наукового флоту – це завдання не на один рік. Натомість ми працюємо з українською компанією "Інтерпромфлот", яка веде вилов криля в Південному океані. Використовуємо риболовецький тралер "Море содружества", що ходить під прапором України. До речі, це те, чого не знають. Для України Антарктида не є збитковою статтею. Там працюють 4 українські риболовецькі компанії, що сумарно дають близько 200 робочих місць. Сума податків, що платять ці компанії, співставна з річним бюджетом антарктичної програми.

- Які ваші подальші кроки з реформування Центру?

- Наступний крок – зробити Центр відомою в світі і впливовою установою. Наука є абсолютно інтернаціональною. І ти або робиш внесок у світову науку, або не робиш у принципі. Бо варіант "ми вперше в Україні зробили" – це не те. Гроші платників податків не треба витрачати на винахід велосипеда. За один рік це не робиться у принципі. Наприклад, Китай зумів підняти свою науку до рівня світових лідерів зі стану гіршого, ніж ми маємо сьогодні. У них на це пішло 20 років цілеспрямованої державної політики.

Ще одна станція в Антарктиді, нова база в Арктиці та відновлення флоту – це оптимальна полярна програма для України, - в. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий 02

ЧЕРЕЗ ЧИНОВНИКІВ НЕ МОЖНА ДОСТУКАТИСЯ ДО МІНІСТРІВ-РЕФОРМАТОРІВ. АНТАРКТИЧНИЙ ЦЕНТР БУВ САМЕ В ТАКІЙ СИТУАЦІЇ

- В Україні є натяк на таку цілеспрямовану політику? Я хочу повернутися до бюрократичних перепон, які ви долали. Перша ситуація трапилася минулого року. Відправка сезонного загону мало не зірвалася через те, що Антимонопольний комітет зобов'язав вас уточнити тендерні документи. Ви все вчасно зробили, але один з учасників торгів подав скаргу, і її довго розглядали. Причому АМКУ переконує, що також діяв законно.

- Треба віддати належне – на фінальній стадії Антимонопольний комітет дійсно розібрався в ситуації, підключився особисто голова АМКУ Юрій Терентьєв. Він зрозумів, що ми не маємо фахівців з публічних закупівель і консультував нас. На сьогодні 8 наших співробітників пройшли спеціальні курси, але на той момент таких фахівців дійсно не було. Я сам морський біолог, і мені за рік довелося засвоїти купу фінансових і юридичних моментів.

Та я не відмовляюсь від своїх слів. На момент, коли я зайшов на посаду, то все нагадувало цілеспрямований зрив тендеру. Причому, саме на рівні клерків АМКУ, які або дійсно не розуміли ризиків ситуації, або, можливо, були упередженими.

- Цього року під час процедури скарг не було, і все пройшли без перепон?

- Для нас загадка, чому ті самі люди, які минулого року подавали скарги, чітко знаючи, що вони контракт вже не отримають, цього року скарги не подавали. Або вони зрозуміли, що це безнадійно, або це пов'язано з тим, що проти компанії, яка у 2018-му подавала скарги, вже близько року ведеться кримінальне провадження.

- Ще була ситуація, коли у Центру мало не забрали фінансування на ремонт станції. Виділили лише кошти на експедицію. Ви написали емоційний пост про те, що робили все тихо за процедурою – збирали всі необхідні документи та подання. Але це не подіяло і довелося знову виносити ситуацію в публічну площину.

- Саме так, я намагався не кричати публічно, щоб нам дали гроші на модернізацію. Є порядок отримання державних коштів. Ми подаємо запити в Міносвіти, а воно подає до Мінфіну. І от наш запит десь згубився серед клерків двох міністерств. Коли я побачив проект держбюджету-2019, то жахнувся. Якщо проект вже внесений в Раду, то його важко поміняти, але народні депутати можуть внести зміни. Тому я спробував працювати з Комітетом з питань освіти та науки, де мене запевнили, що на стадії слухань у парламенті бюджет скорегують. Але це теж не спрацювало. Причому таке враження, що жодного злого умислу не було, просто всі прошляпили подані нами папери. І тоді вже довелося кричати публічно, бо був шанс, що мене почують нагорі.

- Тобто той емоційний пост було адресовано безпосередньо міністрам?

- Одна з ключових проблем управлінської системи в Україні – середня ланка. Є дуже прогресивні міністри та заступники міністрів, які мають стратегічне бачення і роблять позитивні зміни - у Міносвіти та Мінфіні з першими особами все дуже гарно. І є бурхливе громадянське суспільство, яке багато що робить на низовому рівні. А між ними – плита сірого цементу, через який міністри-реформатори та громадянське суспільство не можуть одне до одного достукатися. Це державні службовці, які пересиділи по 10 міністрів і пережили кілька хвиль реформ. У них підхід: пересидіти і цю реформу. І ми в якийсь момент загрузли в цій сірій зоні, але, на щастя, далі включилися перші особи.

Оксана Маркарова та Лілія Гриневич особисто включилися в наше питання. А далі нас почули й народні депутати. Інша річ, що це довелося робити косо-криво. Тобто замість того, щоб дати нормальний бюджет на 2019 рік потрібні кошти було надано у грудні при корегуванні бюджету-2018. А відома проблема будь-яких бюджетних коштів – з першим ударом годинника нового року вони перетворюються на гарбуз. І щоб вони не згоріли 31 грудня Кабміну довелося приймати окрему поправку до 117-ї постанови, яка дозволяла нам робити проплату через новий рік. І зараз ці кошти активно використовуються.

На папері ми живемо бюджетним роком, а в реальності – антарктичними сезонами. Наш сезон збігається з антарктичним літом - з грудня по квітень. Тому перехід з одного бюджетного року в інший – це одна з наших проблем. А нова редакція постанови Кабміну дуже пом'якшила її. І за це треба дякувати, у першу чергу, Маркаровій, бо це Мінфінівська постанова.

Ще одна станція в Антарктиді, нова база в Арктиці та відновлення флоту – це оптимальна полярна програма для України, - в. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий 03

ДОВЕЗТИ НОВІ ДИЗЕЛІ ЗА 7 МЛН НА СТАНЦІЮ У ЦЬОМУ СЕЗОНІ МИ НЕ ВСТИГНЕМО. ЦЕ СПРАВА НАСТУПНОГО РОКУ

- У результаті ви отримали достатньо? Адже вперше за 25 років почата модернізація бази "Академік Вернадський".

- Те, що нам дали на 2019 рік і грудневий транш з 2018-го – це ідеальний варіант, який мав би бути щороку. Спершу виділили одну суму, а у грудні додали ще 19,6 млн. На 2019 рік знову передбачено кошти лише на забезпечення експедиції. Поки ми ще використовуємо грудневі кошти і модернізація йде повним ходом.

- Сумарно та сума, яку ви отримали у 2018 році – близько 3 мільйонів доларів.

- В принципи 3 млн долларів – це рівень, який робить нас повноцінною полярною програмою.

- Вже показували відео з новою метеостанцією та сучасною лабораторією на станції. Ви встигнете оновити все?

- По хорошому, треба, щоб ще один сезон – з 2019 на 2020 рік - виділили кошти не лише на експедицію, але й на модернізацію станції. І тоді наступні 10 років можна буде тільки підтримувати експедицію, тобто займатися суто наукою.

- Що з модернізації станції ви встигаєте зробити в цьому році, а що лишається на наступний?

- Ми зараз встигаємо дуже багато чого закупити, але не все з цього - встановити. Зараз повністю міняються кабелі, опріснювач, інснератор (пристрій, що пресує сміття для вивозу), лагодиться дах. Згадана вами лабораторія вже повністю закуплена і встановлена. Тепер ми можемо робити повний цикл дослідження, аж до виділення ДНК. Метеокомплекс повністю автоматизований.

А от встановлення нових дизелів – це майже 7 мільйонів гривень. Вони тільки нещодавно виготовлені на замовлення на заводі в Ґетеборґу. Причому, ми проплачували напряму в Швецію без жодних посередників. У шведів так не прийнято, але вони пішли назустріч, бо Антарктида для них також звучить престижно. Довезти дизелі до станції у цьому сезоні ми не встигаємо. Тобто встановлюватимемо, починаючи з грудня.

- Що зі зв'язком на станції? Раніше звістку з бази отримували всього раз на тиждень.

- У 2017 році було всього півгігабайта, коли могли відправляти один текстовий мейл на тиждень. Минулого року ми дотягнули до 10 Гб, і текстові е-мейли ми могли перевіряти регулярно. Народ собі дозволяв навіть голосовий скайп з родинами. Зараз маємо 30 Гб на місяць. За них платимо 5 тисяч доларів на місяць, такі розцінки встановлює монополіст.

Наступний рівень – це лімітування не за гігабайтами, а за швидкістю передачі. Це потребує серйозних додаткових вкладень. А по-друге, - додаткових досліджень, чи хоча б один із геостаціонарних супутників покриває з нормальною силою нашу територію. Три роки тому жодного такого супутника точно не було. Сьогодні аргентинці нібито запустили серію супутників, спрямованих на цей регіон. Але за зиму треба перевірити, і лише після того вкладати близько 100 тисяч доларів у нову антену.

- Вважається, що бар на українській станції є найкращим в Антарктиді. Звідки такий статус?

- Нещодавно провели рейтинг барів за континентами і там переміг наш "Фарадей". Він малюсінький, всього на три столики. Зроблений у стилі класичного британського пабу, і ми на відміну від станції його не перейменовували. Але ми його оновили. В усіх інших барах можна випити лише привезені з континенту напої, а ми маємо свій власний самогонний апарат. Робимо хоммейд горілку "Вернадівку", у неї доволі специфічний рецепт з сухофруктами. А наша станція одна з найвідвідуваніших, бо є найпівденнішою точкою, до якої доходять туристичні лайнери.

- Якщо так, то наскільки туризм можна розглядати як статтю доходу?

- Брати гроші за відвідування Антарктиди не прийнято. Інша річ – продаж сувенірів. Ми зараз вивчаємо, як це співвіднести з українським законодавством. Бо ми наукова установа і заробляння на сувенірах – це однозначно було б нецільове використання. Тому сьогодні самі наші зимувальники за власні кошти мають право привезти до Антарктиди сувеніри з України. Цього року розробили атракціон – кожен охочий зможе сам викувати собі гривню з Антарктиди.

Ще одна станція в Антарктиді, нова база в Арктиці та відновлення флоту – це оптимальна полярна програма для України, - в. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий 04

ПЕРСПЕКТИВА ВІДНОВЛЕННЯ АНТАРКТИЧНОГО ФЛОТУ: ПОКИ МИ НЕ ПОТЯГНЕМО БІЛЬШЕ ОДНОГО КОРАБЛЯ

- Які перспективи відновлення флоту? Зрозуміло, що це питання далекого майбутнього…

- Можливо і близького. Зараз ми намагаємося повторити історію нашої станції. Ми листуємося з двома станціями, які скоро планують вводити в експлуатацію абсолютно космічні за нашими поняттями кораблі. А відповідно ми поклали око на їхні старі судна, але в дуже гарному стані. Вже навіть є кілька хороших варіантів.

Ще одна станція в Антарктиді, нова база в Арктиці та відновлення флоту – це оптимальна полярна програма для України, - в. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий 05

- Ці кораблі вам потрібні для чого? Щоб ходити з острова, на якому розміщена станція, на материк, чи для  доставки продовольства з України?

- Не кораблі, а корабель. Більше ми поки не потягнемо. Коли у нас з'явиться корабель (я говорю коли, а не якщо), то він базуватиметься на півдні Аргентини або Чилі. Ганяти цей корабель в Україну буде вигідно лише за умови, якщо ми матимемо роботи на півночі, в Арктиці. Судно може працювати на півдні в антарктичне літо, а звичне нам літо – в Арктиці. У такому режимі зокрема працює знаменитий німецький криголам "Пола Штерн". Так працює багато круїзних лайнерів.

Та корабель нам потрібен не лише для логістики. Наявність власного науково-дослідного судна нарешті дозволить нам самостійно проводити океанографічні дослідження. Бо як би ми не любили крилевий трайлер "Море содружества", наука для нього є побічним заняттям, через яке його відривають від основної роботи.

- Ви говорите, що зараз більше одного судна Україна не потягне. А скільки їх мало би бути в ідеалі?

- Я все-таки лишаюся жорстким реалістом. Американська антарктична програма – це 600 млн доларів на рік. Південна Корея – 100 мільйонів. Але давайте все-таки не будемо себе порівнювати з ними, враховуючи, наскільки ми бідніша країна. Я вважаю нормальним для нас польський і турецький рівень. Ці дві країни вийшли на рівень фінансування полярної програми близько 10 млн доларів на рік. Це підйомно для українського бюджету, а от менше – це не серйозно. На таку суму, на відміну від французів чи американців, наші вчені здатні давати результат. Просити більше в найближчі 20 років я вважав би некоректним. Збагатіємо, розвинемося – тоді і фінансування науки пропорційно зросте.

Ще одна станція в Антарктиді, нова база в Арктиці та відновлення флоту – це оптимальна полярна програма для України, - в. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий 06

УКРАЇНА – ОДИН ЗІ СВІТОВИХ ЛІДЕРІВ ВИМІРЮВАННЯ МАГНІТНОЇ СФЕРИ ЗЕМЛІ

- Яке значення має українська станція для світової науки?

- Наша станція заснована у літо 1946-47 років, і з того часу дослідження на ній не переривались. Саме на станції "Фарадей", тоді ще британській, виявили озонову діру. Весь рух і мільярдні вкладення у порятунок озонового шару почалися з того, що на далекій станції фізики побачили, що з озоном проблеми. Нині ми продовжуємо всі дослідження і лишаємося вартовими озонового шару – у дощ, сніг, мороз, але кожні 3 години озон міряють.

По цілій низці параметрів більше ніде на планеті немає таких неперервних рядів досліджень в одній і тій самій точці. А чим довші спостереження, тим складніші тенденції можна виявити. І Британія нам передала станцію за умови, що мінімум 10 років ми продовжуватимемо всі ці ряди досліджень.

- І досі ви надаєте всі дані британцям?

- Не тільки їм. В Антарктиці не прийнято сидіти на своїх даних. Навпаки, вважається хорошим смаком давати їх у відкритий доступ і разом обробляти.

- Всім до вподоби такі правила?

- З Росією і Китаєм бувають проблеми. А всі західні країни цього дотримуються, і нам їхні дані доступні.

- Тобто наразі наукові здобутки українців полягають у збереженні циклу досліджень?

- Ми апгрейдили науковий спадок, який отримали, і реально маємо чим пишатися. Зробили значний поступ у дослідження магнітної сфери Землі, який вимірюється на полюсах. Магнітні бурі впливають і на здоров’я. Але крім того вони впливають на всі гаджети. І якщо впливом на смартфон можна знехтувати, то впливом на комп’ютери аеропортів нехтувати не можна.

Україна – одна з лідерів виміру магнітного пульсу Землі. Починаючи з того, що в нас виготовляють найкращі в світі магнітометри (працюють за температури від -100). Також стоять антени Харківського радіоастрономічного інституту, які вимірюють процеси в іоносфері – там, де магнітне поле стикається з сонячним вітром.

Одна їхня антена стоїть у нас на "Вернадському", одна – на норвезькому Шпіцбергені і одна – під Харковом. Завдяки цим трьом точкам Харківський інститут міряє грозову активність в атмосфері всієї планети. Фактично це незалежний термометр, який визначає глобальне потепління. Чим більше води випарувалось, тим більше грозових розрядів, а просто з землі їх не побачиш. І це повністю український винахід.

- Яку стезю долають біологи?

- Займаються вивченням екстримофільних організмів Антарктиди, які виживають під жорстким ультрафіолетом за відсутності озонового шару, та існують за шалених коливань температури. Вивчають, які гени забезпечують таку стійкість, а далі вже суто ці гени можуть використовуватися у біотехнологіях в Україні. Наприклад, система медичної діагностики PLR базується на одному ферменті бактерії, яку знайшли у гейзерах Єллоустонського національного парку. Здавалося б, що може бути менш практичне від вивчення бактерії у гейзерах. А патент продали за 300 млн доларів.

Станція розміщена в точці, де найшвидше на планеті відбуваються кліматичні зміни. За час спостережень тут середня річна температура змінилася на 3 градуси. Це приблизно як кліматична різниця між Києвом та Гельсінкі. От уявіть, що за час спостережень клімат змінився з фінського на український. Відповідно ми перші відстежуємо всі зміни клімату і перші даємо попередження щодо танення льодовиків.

Ще одна станція в Антарктиді, нова база в Арктиці та відновлення флоту – це оптимальна полярна програма для України, - в. о. директора Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий 07

МАТИ ЩЕ ОДНУ УКРАЇНСЬКУ СТАНЦІЮ В АНТАРКТИДІ – НЕ ТАКІ Й ФАНТАСТИЧНІ ПЛАНИ

- У гібридній війні Росія не гребує використовувати карту Антарктиди. Наприклад, на своїх пропагандистських ресурсах вони намагалися розігнати тезу, що українці отримали від британців негодящу станцію. Жодним чином не хочу поширювати цю тезу, але поясніть нюанси співпраці з британцями.

- Та стаття на "Русвесне" зробила мій настрій, я сміявся цілий день. Внесок України у розбудову Антарктики співставний щонайменше з внеском Росії, і явно більший, ніж інших колишніх союзних республік. Почнемо з того, що перший радянський дослідник, який загинув в Антарктиді, - Віктор Хмара з Полтавщини. Це 1956 рік. Літали сюди переважно на літаках "Антонова". А їздили - на всюдиходах виробництва ХТЗ, що називалися "Харьковчанка". В них і робилися всі дослідження. А відповідно звідки екіпаж? З заводів-виробників.

У 1992 році росіяни віджали усі радянські станції, які зокрема будувалися великими зусиллями українців. Ми просили дуже скромно, 1 або 2. Нам відповіли "по-братськи". І після цього вони починають стібатися, що нам британці, бачте, якусь не таку станцію дали. Але тепер розумію, що росіяни забрали собі совок на наше щастя. Бо в першу модернізацію станції ми владаємося лише зараз. Радянська станція вже давно вийшла б з ладу, а британська була настільки якісною, що усі 25 років простояла в чудовому стані. І зараз ми намагаємося використати всі інженерні підходи, які були у британців, і міняємо їх на сучасне обладнання. Єдиний недолік нашої станції у тому, що поруч фізично неможливо облаштувати злітну смугу. Тому британці її і вирішили передати. В усьому іншому станція шикарна.

- Антарктида є унікальною територією поза межами національних юрисдикцій. І такою вона буде щонайменше до 2048 року – поки діє відповідний договір. Російська пропаганда любить нагнітати про те, що після цього почнеться війна за її розподіл. Якщо це так, чи може Україна на щось розраховувати?

- За правовим режимом Антарктида зараз – це найкраща частина планети. І вона не така маленька – 10% від площі всієї планети, там мирно співпрацюють різні корпорації й держави. Фактично там відпрацьовується модель, за якою завтра будуть освоювати Місяць чи Марс. Там немає жодної збройної діяльності.

Але ж і це сталося не від хорошого життя. Договір про Антарктику підписано 1959 року через те, що у 1957-58-х британці й аргентинці ще не стріляли одне в одного, але вже стріляли над головами та висаджували екіпажі станції одна одної. Зібралися великі держави і застерегли, що світ не готовий через 14 років після завершення Другої світової починати нову війну через шматок криги. Було випрацювано нейтральний правовий режим. Але до моменту укладення цього договору 7 країн встигли заявити територіальні претензії на різні шматки Антарктиди. Це Аргентина, Чилі, Великобританія, Франція, Австралія, Нова Зеландія та Норвегія. СРСР та США тоді заявили, що претензій не висловлюють, але резервують за собою таке право. До речі, вже є прецедент народження в Антарктиді - у аргентинців. Це був політичний момент, і їм було важливо показати, що перший громадянин Антарктики народжений на їхній станції.

Думаю, що найближчим часом дію договору про Антарктику не припинять, тому що ніхто не готовий до перегляду територій. Можливо, навіть буде випрацювано режим, за яким цей договір стане нескінченним. А от протокол про видобуток копалин не продовжать.

- Тобто у нас лишається 30 років, коли ми можемо бачити недоторкану Антарктиду?

- Насправді ці 30 років пролетять дуже непомітно, і копалини з Антарктики почнуть видобувати так, як зараз виловлюють рибу та криль. Сьогодні ліміти на вилов встановлює комісія з міжнародних живих ресурсів Антарктики, причому, кожна країна має право вето. Думаю, що з 2048-го аналогічним чином будуть розподілятися і мінеральні ресурси. І відповідно пріоритет отримають ті країни, які зараз мають станції. Питання, чи є в України компанії, як будуть здатні в таких умовах розробляти родовища, але я сподіваюся, що до 2048-го вони будуть.

Зараз ми вже працюємо над тим, щоб в Антарктиді знову з'явились "антонівські" літаки. Там є цілий ринок логістичних послуг для інших експедицій. Нині монополістами є росіяни з одним стареньким Іл-86, вони не можуть покрити всього попиту.

- Мрії щодо спорудження чи отримання Україною ще однієї станції в Антарктиді все ще є мріями чи поступово переходять у реальність?

- Це не такі й фантастичні плани. Для цього є визначена процедура. Треба написати докладне екологічне обґрунтування, де пояснити, що шкоди від нової станції не буде або вона буде мінімальною. І далі це виноситься на щорічну нараду. Затвердження займає 2-3 роки.

На мою думку, найоптимальніша полярна програма для України: один повноцінний науково-дослідний корабель, дві станції в Антарктиді та одна станція в Арктиці. Станція "Вернадський" сьогодні є раєм для біологів, а нова стане в нагоді астрономам, дослідникам космосу і крижаного покриву. Нову станцію краще розташувати не на березі, а у глибині континента. Є два шляхи - ставити станцію з нуля чи надибати беушну. А станцію на півночі, в Арктиці, найкраще ставити на острові Шпіцберген. У районі 10 млн доларів на рік у це можна було вписатися.

- Ви згадали про перспективу щодо досліджень на іншому полюсі Землі, в Арктиці. Нині Україна їх не веде і станції там не має. Тривали переговори з канадійцями щодо співпраці. Як вони просуваються?

- Можливо, влітку наші перші дослідники поїдуть у канадську Високу Арктику. Коли станеться – тоді й поговоримо. Канада не має своєї антарктичної станції, але має мережу 12 арктичних станцій. Відповідно канадські дослідники могли б працювати на станції "Академік Вернадський", а українських науковців – запрошувати на свої бази.

- Сьогодні триває розробка Національної антарктичної програми на 2020-2030 роки. Там усі ці плани будуть відображені – купівля корабля, додаткова станція в Антарктиді та ще нова станція в Арктиці?

- Наразі розроблена концепція цієї програми, і ми закладаємо туди вказане бачення.

 Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"

Дивитися коментарі → ← Назад до рубрики