Цензор.НЕТ

08.08.19 10:36

"Тимчасово невідомі герої". Історія Старобільського військового кладовища

Автор: Євгенія Гончарук

На околицях Старобільска є кладовище невідомих солдатів російсько-української війни. Майже 5 років тому тут з'явилися поховання тимчасово невстановлених бійців, загиблих у боях на Луганщині. Зараз кладовище змінилося, особи багатьох військових вдалося встановити. Місцеві хочуть зберегти цей цвинтар - єдиний на Донбасі з трьох подібних в Україні - і створити тут меморіал.

У російсько-українській війні число зниклих безвісти військовослужбовців Збройних сил сягало понад 520, зараз ця цифра зменшилася до 70. Переважна більшість із них поховані на спеціальних військових кладовищах поблизу Дніпра, Запоріжжя і Старобільска, - міста, де знімали "Дике поле" за романом Сергія Жадана, де понад 2 роки сидів у місцевому СІЗО підозрюваний у держзраді екс-голова фракції ПР Олександр Єфремов, міста, де встановлювали національний рекорд з одночасним запуском двох тисяч синьо-жовтих кульок з побажаннями миру.

 

Місце під соснами

Виїжджаючи за Старобільськ, райцентр Луганської області, розташований менше ніж за 100 кілометрів від тимчасово окупованого Луганська, можна побачити дорогу до соснового лісу. Що ближче ми до місця призначення, то більш чітко вимальовуються хрести. Це місцевий цвинтар. Майже навпроти нього - давнє поховання інтернованих поляків, яких у 1939-1940 роках утримували у місцевому таборі за наказом радянської влади. Однакові невеличкі кам’яні хрести, охайно огороджені. 

Їдемо далі і обабіч дороги просто поміж сосен нараховуємо кількадесят поховань. На одних встановлені пам’ятники, на інших – лише хрести. На вінках, які є майже на кожній могилі, написані назви різних міст України. Під ногами тріскають шишки, але більше жоден звук не порушує тиші у цьому сосновому бору.

Тимчасово невідомі герої. Історія Старобільського військового кладовища 01

На території невеликого військового кладовища біля Старобільска у селі Чмирівка Луганської області зараз 18 могил, Більш ніж половина з них мають табличку – "Тимчасово невідомий герой України", дата поховання і номер. В одному місці свіжоперекопаний пісок. Останки забрали у Дніпро для проведення комплексної експертизи, щоб встановити особу загиблого військовослужбовця. На одній з могил встановлено фото в рамці з прізвищем та ініціалами. Активісти, а нині і місцеві депутати Наталя Івашко і Володимир Винник розповідають, що майже за 5 років цвинтар дуже змінився. Це поховання з'явилося восени 2014, однак і досі за збігами ДНК і додатковими експертизами вдається встановити ім'я загиблого, якого родина зазвичай забирає додому.

Тимчасово невідомі герої. Історія Старобільського військового кладовища 02

Жінка під'їжджає до мене на велосипеді. На вулиці стоїть страшенна спека, тож аби почати розмову - ховаємося в приміщення магазину, вікна якого забиті ґратами ще з часів, коли війна тільки починалася на сході. Восени 2014 Наталя Івашко була однією з тих, хто допоміг організувати поховання невідомих бійців 24-го батальйону "Айдар" і 2 батальйону 80-ї аеромобільної бригади ЗСУ, які загинули 5 вересня 2014, потрапивши в засідку бойовиків біля с.Весела гора. Були побоювання, що загиблих поховають у братській могилі. Тоді айдарівці потрапили у засідку, їх розстрілювали з кулеметів і навіть танка. За свідченнями, одна з машин, на якій вони їхали, вибухнула. За деякий час у цьому ж районі відбулося бойове зіткнення терористів і бійців 80-ки. Сили були нерівними. Упізнати багатьох загиблих без аналізу ДНК було неможливо.

Запах. У місцевому морзі був нестерпний запах, пригадує Наталя, жителька Старобільска, розповідаючи про події майже 5-річної давнини. Тіла загиблих зберігалися там уже тривалий час. Тоді старшина добровольчого батальйону "Айдар" Микола Павлюченко почав переконувати місцевих активістів, що необхідно з відповідною пошаною поховати невідомих героїв. Ішлося про те, аби підготувати все необхідне. 28 однакових трун і хрестів надіслали спеціально "Новою поштою" з Волині за підтримки отця Михайла Бучака, адже тоді у місті не знайшлося коштів на необхідне. Оскільки місце під поховання виділили біля місцевого кладовища в сосновому лісі, копати траншеї доводилося вручну. Посилаючись на Статут гарнізонної і вартової служби ЗСУ, Павлюченко наполіг, щоб урочисте вшанування загиблих воїнів провели на центральній площі Старобільска. Активісти кажуть, що дуже побоювалися реакції містян, зокрема, не забуваючи, що не всі городяни були прихильні до української армії. Але на диво, все пройшло гідно. Промови побратимів, молитва. Місто провело невідомих бійців в останню путь.

"Кожне тіло, хоча там і тіла не було, але… за християнським звичаєм ми поклали кожному в труну форму і берці. Родичі і батьки, які потім забирали своїх, думали, що ми сепаратисти, знущалися над тілами, а коли відкривали труну з берцями і одягом, то були шоковані і дякували за таке людське ставлення", - розповідає Наталя. Готували до поховання 27, для кожного приготували заламінований номер, але чомусь надрукували 28 карток. У місцевому морзі тривалий час лежав загиблий, упізнаний, але його чомусь довго ніхто не забирав. Коли дійшло діло до безпосереднього поховання, вирішили забрати і цього хлопця, щоб він теж був похований з честю. Саме йому присвоїли тоді 28-му за ліком картку.

Повернути додому

Тієї осені 2014 на кладовищі поховали ще 9 невідомих солдатів, загиблих на 32 блокпосту на Луганщині. Згодом почали ховати й інших військових, які загинули у російсько-українській війні. З часом багатьох вдалося ідентифікувати за ДНК. Коли забирали перших, було шкода їх віддавати, ніяково зізнається Наталя. Одного разу зафіксували збіг ДНК останків однієї людини у кількох трунах і батьки забирали обидві. Наталя пригадує ще один випадок: тіло бійця залишалося на окупованій території, де через зв’язкових отримували необхідну інформацію, а нога – тут, на Старобільському кладовищі.

Коли було ідентифіковано айдарівця Дмитра Рожкова з Котовська, Одеської області, рідні вирішили не проводити перезахоронення на батьківщині. Вони лише встановили пам’ятник тут, у Старобільську. Дмитро був активним учасником Революції Гідності, згодом пішов добровольцем на війну, зазнав поранення, після чого опинився вдома на лікуванні. Повертаючись знову на фронт, він сказав матері: "Якщо загину, хочу залишитися на тій землі, яку захищаю". Цю історію переповідає місцевий активіст і підприємець Володимир Винник. Він один із тих, хто підтримує близьких, які приїздять у місто, якщо вдалося індентифікувати загиблого.

Тимчасово невідомі герої. Історія Старобільського військового кладовища 03

У 2017 тут поховали і місцевого, Сергія К., який лише 3 місяці воював добровольцем на самому початку війни, а потім зник. Дружина ходила до міліції, писала заяву про зникнення, але все марно. Його останки знайшли за збігом ДНК через 3 роки у Сєверодонецьку. У міській раді не оплатили поховання бійця, оскільки у нього не було оформлене посвідчення УБД. На пам’ятник допомогли зібрати активісти і волонтери. До 2016 року у пошуках рідних, які загинули на війні, матерям і дружинам доводилося мати справу ще й із низовою бюрократією. Є відомості, що комунальники у Старобільську брали оплату з родичів за ексгумацію. Дізнававшись про це, місцеві активісти намагалися закрити ці витрати самотужки.

Нині кількість неупізнаних чи зниклих безвісти у російсько-українській війні є абсолютно приблизною, адже досі немає єдиного реєстру. В Україні існує три кладовища з тимчасово невстановленими загиблими – Краснопільський цвинтар біля Дніпра, Кушугумський неподалік від Запоріжжя та біля Старобільска Луганської області. Людину вважають зниклою, доки не буде ідентифіковано тіло. І хоча у серпні минулого року набув чинності закон "Про правовий статус осіб зниклих безвісти", але спеціальна комісія зі збору даних досі не запрацювала. За даними Міжнародного Комітету Червоного Хреста, цей документ мав би сприяти створенню єдиного реєстру зниклих безвісти, який матиме дані навіть з непідконтрольної території, де також є офіси МКЧХ. На підставі заяв від рідних МКЧХ вже не перший рік відкриває справи з пошуку людей, станом на початок липня цього року таких 768.

У Збройних силах зараз є дані про 70 зниклих безвісти. По 28 із них є підтвердження у Національної поліції та бюро, що проводить профільні експертизи. Тобто є збіги, які треба перевіряти, розповідає координатор гуманітарного проекту ЗСУ "ЕВАКУАЦІЯ 200" підполковник Михайло Котелевський. 42-ох військовослужбовців ще не знайшли. Проєкт продовжує роботу для отримання необхідної інформації з окупованих територій. Є сподівання, що і цього року спеціально навчені цивільні зможуть потрапити у непідконтрольні райони Донецької області. Але йдеться про поодинокі поховання.

За весь період війни було обліковано 525 зниклих безвісти військовослужбовців ЗСУ, з часом з’ясувалося, що хтось був у полоні, хтось загинув, у поодиноких випадках серед зниклих були дезертири чи ті, хто виїхав з України. Працівники "ЕВАКУАЦІЇ 200" продовжують свою роботу, дотримуючись тривалої і складної процедури. У разі, якщо є збіг за ДНК, служба починає роботу з родичами, щоб зібрати максимум інформації - від розміру взуття, до зубних знімків і особистих фото. Ці дані передають органам досудового розслідування. Далі проводять ексгумацію і доставляють останки в бюро судово-медичної експертизи в Дніпрі. Для встановлення особи не достатньо лише ДНК експертизи, тож проводять антропологічну, одонтологічну експертизу, інколи вдаються і до експертизи фотосуміщення, розповідає Котелевський. За підсумками цієї роботи з близькими повторно зустрічаються з участю слідчих і прокуратури. Якщо і після цього родина відмовляється визнати особу загиблого, матеріали передають до суду для визнання тимчасово невстановленої особи. За законом це не звільняє родину від соціального захисту держави і необхідних виплат. Своєю чергою в ЗСУ, встановивши ім’я бійця, беруться самостійно поховати його. "Моє прагнення, щоб зрештою був створений окремий Некрополь і ми пишалися тими людьми, які загинули, захищаючи незалежність. І щоб там не було табличок – "тимчасово невстановлений", - каже підполковник.

Меморіал і каплиця

Біля військового кладовища на Луганщині планують збудувати капличку, вже закладено фундамент. Зі слів айдарівця Миколи Павлюченка, її висвятили як міжконфесійну. Крім того напередодні Великодня встановили статую Покрови Божої Матері, зроблену львівським майстром Орестом Драгуном. Для її виготовлення і доставки кошти збирали громади з Івано-Франківщині.

Тимчасово невідомі герої. Історія Старобільського військового кладовища 04

Каплицю вже називають каплицею "примирення", адже тут поруч тимчасово невстановлені військовослужбовці та цивільні. Коли восени 2014 готували до поховання бійців, то звернули увагу на насипи, які виявилися захороненнями неідентифікованих людей. Зі слів Павлюченка, він домігся, аби на цих могилах теж встановили хрести.

На вінках, які можна побачити на могилах, підписи з різних міст – Коломия, Івано-Франківськ, Косів. Щороку їх надсилають з усієї України. "Ця каплиця і меморіал мертвим не потрібна, їм потрібна молитва. Ця каплиця потрібна для живих, зокрема для мешканців Старобільська, щоб виховати на пам’яті про цих хлопців наступне покоління молоді", - переконаний Павлюченко. Процес появи тут меморіалу рухався б швидше, якби не мовчазна реакція на відповідні листи і запити адміністрації міста, якій підпорядковане кладовище, зауважив айдарівець. Крім того, досі не відведено землю під військовий цвинтар. Без офіційних документів подальші роботи можуть визнати незаконними.

**У Міністерстві з питань ветеранів знають про Старобільске кладовище. За попередніми даними, поховання бійців фактично відбувається на землі, яка належить Держлісгоспу. Місцева влада звернулася до Києва, щоб врегулювати це, розповів заступник Міністра Олександр Терещенко. Зараз ведуться перемовини з Держгеокадастром. Терещенко додає, що йому довелося побувати на кладовищі у Старобільську і він був приємно вражений, що місце поховання невідомих героїв України стало місцем духовного поклоніння. Окремо і вже давно триває робота над розробкою концепції військових кладовищ або військових секторів. Зі слів Олександра Терещенка, Український інститут національної пам’яті працює над новим церемоніалом військового поховання. Найближчим часом його обіцяють презентувати до обговорення. Терещенко, який сам є ветераном російсько-української війни, каже, що важливо аби був затверджений єдиний формат, приміром, як у Сполучених Штатах, коли є типовий проект надгробків, який би встановлювали як рядовому солдату, так і генералу, оформлення ділянки. Важливо завершити цю роботу, щоб достойно вшанувати полеглих.

Тимчасово невідомі герої. Історія Старобільського військового кладовища 05

Коли ми вже мали їхати з військового кладовища, мою увагу привернули поховання по сусідству, через дорогу. Я читала, що там могили сепаратистів. Ніби виправдовуючи їх, один з моїх провідників почав запевняти, що там ховають переважно самотніх людей чи безхатченків.

Сідаючи в машину, я востаннє озирнулася на поховання бійців. Вони родом з Одеської області, Волині, Алчевська, Кривого Рогу, Тернополя та інших міст, але саме тут, на Луганщині, більшість із них залишиться назавжди.

У червні 2019 Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію, в якій закликала країни світу до дій, що допоможуть сім’ям воз’єднатися або дізнатися про долю своїх близьких, які зникли безвісти під час війни.

Євгенія Гончарук, для "Цензор.НЕТ"

Дивитися коментарі → ← Назад до рубрики