Цензор.НЕТ

17.08.19 11:17

"Якщо наше відділення не отримає фінансування, в першу чергу постраждають діти"

Автор: Віолетта Кіртока

Під загрозою закриття опинилося відділення неврології для дітей із порушеннями нервової системи та психіки Львівської лікарні, яке упродовж року займається реабілітацією двох тисяч дітей, іноді навіть починає працювати з одномісячного віку, застосовуючи найсучасніші методики.

У березні міністерство соціальної політики визначило 38 центрів, куди можуть звертатися батьки з дітьми, які мають дитячий церебральний параліч, і куди будуть скеровані державні гроші на реабілітацію. Але у досить великій Львівській області визначено лише два таких заклади, один з яких – приватний. А про відділення неврології для дітей з порушеннями нервової системи та психіки львівської лікарні, яке працює вже понад двадцять років і використовує сучасні методики, забули?

"ЩОБ ДИТИНА РОЗВИВАЛАСЯ, НЕ ВТРАЧАЛА ЗДОБУТИХ НАВИЧОК, ЇЙ ПОТРІБНО ПРОХОДИТИ РЕАБІЛІТАЦІЮ ТРИ, А КРАЩЕ ЧОТИРИ РАЗИ НА РІК"

До кімнати, яка не схожа на лікувальне приміщення, а скоріше на ігрову залу дитячого садочка, мама заводить дівчинку років п’яти. Та відразу залазить у м’яку гумову різнокольорову трубу і, визираючи звідти, широко посміхається. Витягти Марічку виявляється не дуже легкою спробою, але за допомогою умовлянь мамі це вдається. Після цього малеча перебігає у басейн з яскравими кульками і майже у прямому сенсі слова занурюється у нього, бавиться з м’ячиками, радісно грається. Коли приходить жінка у медичному костюмі, дівчинка стає трохи стриманішою. Підходить до неї, бере за руку. Мама залишає реабілітаційну кімнату. Заняття мають відбуватися без неї.

"Коли Марічка прийшла до нас, вона не вміла сидіти за столом, - розказує медичний психолог неврологічного відділення для дітей з ураженнями центральної нервової системи та порушеннями психіки міської дитячої клінічної лікарні міста Львів Олена Любич. – Не слухала того, про що я її просила, не піднімала предмети, які падали на підлогу. Але реабілітаційні заняття мають ефект: вона виконує завдання, нанизує предмети на спеціальні підставки, прибирає після себе. Хоча, звичайно, настрій у неї буває таким, що дівчинка нічого не хоче робити, але моє завдання - співпрацювати з нею".

Якщо наше відділення не отримає фінансування, в першу чергу постраждають діти 01

Це все наче дивно читати про п’ятирічну дитину. Але сюди на заняття ходять малюки, у яких є певні розлади нервової системи, вроджені захворювання, ураження центральної нервової системи. Таким без реабілітації не пристосуватися до навколишнього світу. Марічка має синдром Дауна. І без корегуючих занять вона залишиться безпомічною.

"І таких дітей наше відділення приймає близько двох тисяч на рік, - говорить завідувач відділенням неврології Олег Куксенко. – Причому працювати ми починаємо з одномісячними дітьми. Йдеться про передчасно народжених діточок, які від моменту своєї появи на світ потрапляють у відділення реанімації новонароджених нашої установи, згодом - у неврологічне відділення, отримують відновну, реабілітаційну терапію. Ті, хто під час народження мав асфіксію, досить часто можуть страждати на судоми. Для таких хворих у нас працює спеціально створений протиепілептичний центр, оснащений сучасною апаратурою. Проводиться електроенцефалографія, за потреби призначаються антиконвульсанти. Таких діток ретельно обстежують, консультують інші вузькопрофільні спеціалісти. Крім того, у разі органічних уражень нервової системи потрібна одночасно і фізична, і психологічна допомога. Так, ми не виліковуємо таких дітей, але реабілітація покращує якість їхнього життя. І якщо вчасно проходити необхідні курси, звертатися до спеціалістів, які корегують інші вади, наприклад, до офтальмологів, сурдологів, то дитина згодом зможе себе обслуговувати, пристосуватися до навколишнього світу".

Якщо наше відділення не отримає фінансування, в першу чергу постраждають діти 02

"Не схрещуємо ноги, спробуй відчути себе, як мішок з картоплею, таким само важким", - просить хлопчика психолог відділення Наталя Шередько, вдягаючи на його голову спеціальну шапочку з датчиками, які вимірюють хвилі кори головного мозку, виводячи їх на екран. Тоді під час занять на комп’ютері відразу видно, коли пацієнт сконцентрований, коли увага падає, коли майже засинає.

"Заняття на цих приладах вчать дитину розслаблятися. 10-15 занять дають можливість розпізнавати та контролювати різні подразники, зосереджуватися, коли це потрібно. А спеціальна платформа, на яку дитина стає і має тримати баланс, виконуючи ігрові завдання, дозволяє їй навчитися координувати своє тіло, підтримувати рівновагу. До речі, ще така установка є лише в приватній клініці в Києві. Її використовують під час підготовки спортсменів до відповідальних змагань. У нас є можливість і сенсорної інтеграції дітей, використовуючи їх здорові аналізатори: слух, нюх, дотик, зір. Все це активізує роботу мозку. Такі заняття дозволяють дитині перестати боятися незнайомого середовища, вирішують більшість невротичних проблем і мають користь. Це визнають і лікарі, і рідні дитини".

Якщо наше відділення не отримає фінансування, в першу чергу постраждають діти 03

Батьки дітей, які потребують постійної корекції, весь час знаходяться в пошуку медичних установ, де їхнім дітям можуть запропонувати ще якісь методики, або навіть просто регулярно займатимуться з такими пацієнтами. Щоб дитина розвивалася, не втрачала здобутих навичок, три-чотири рази на рік їй потрібно проходити реабілітацію. І відділення відновлювального лікування львівської міської дитячої клінічної лікарні надає таку можливість. Але його не включили в перелік закладів, де можуть надавати таку допомогу за державне фінансування. А без фінансування існувати неможливо.

"На офіційному сайті Міністерства соціальної політики, якому передані реабілітаційні послуги, ми не знайшли себе у списку закладів, до яких можуть звертатися батьки дітей з ДЦП, - говорить ординатор відділення Ірина Рудковська. - По Львівській області їх лише три, два з яких приватні: один знаходиться в Трускавці, державна реабілітаційна установа "Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Галичина" та товариство з обмеженою відповідальністю "Медичний центр фізичної терапії та медицини болю Інново". Тобто тепер фінансування можуть отримати лише вони, причому з розрахунку 25 тисяч гривень на рік на особливу дитину. У приватних центрах за ці гроші можна отримати один курс реабілітації, найбільше – два. Це зовсім мало для наших пацієнтів. У державних клініках реабілітація ще підкріплюється фізіотерапією, тому що є спеціальне для цього обладнання. У нас у разі необхідності дитина отримує комплексну діагностику і лікування ускладнень основного захворювання, супутньої патології. Неодноразово таке було, що під час занять виявлялося: потрібна консультація спеціаліста, що давало змогу вчасно "впіймати" ускладнення чи хворобу. Крім того, що також вкрай важливо, наша лікарня має сучасне діагностичне обладнання, яке необхідне для обстеження дітей з ураженням центральної нервової системи. Це і електроенцефалографія, електронейроміографія, можливість ультразвукової діагностики органів і систем, магнітно-резонансна томографія. За потреби хворих консультують спеціалісти вузького профілю: офтальмолог, отоларинголог, ортопед, уролог. Згідно з реформою, гроші мають іти туди, куди звернеться пацієнт, але якимось чином відразу був складений перелік центрів, куди примусово скеровують батьків дітей. Хоча курс реабілітації у нас обійдеться в рази дешевше, ніж у приватному центрі. Це якраз може бути корисним для держави …"

"З ПІВТОРА РОКУ ДІТИ РОСТУТЬ АБО З ТЕЛЕБАЧЕННЯМ, АБО З ПЛАНШЕТОМ, АБО З ТЕЛЕФОНОМ У РУКАХ"

У суспільстві давно виник міф, що приватна медицина краща за державну, як і закордонна – за вітчизняну. Але це не зовсім так, і далеко не у всіх випадках. Досить часто мені особисто доводиться чути, що після звернень в різні найдорожчі клініки, де консультують іноземні лікарі, пацієнти поверталися до лікарні, де, може, стіни пофарбовані ще не настільки сучасною фарбою, але апаратура і лабораторна база така ж сучасна, як у приватному секторі, а от лікарі більш досвічені, краще обізнані, спокійно пояснюють ризики різних методів лікування, пропонують декілька шляхів вирішення проблеми.

"Ми добре знаємо, що саме застосовують в різних реабілітаційних центрах країни, - додає ординатор відділення Оксана Павлюк. - Вони дієві, ми завжди радимо батькам звертатися туди, якщо є така змога, бо один курс там коштує ті самі 25 тисяч гривень, які держава виділяє на дитину на весь рік. Але не варто нехтувати і нашими можливостями. Навпаки, тільки спільні зусилля можуть дати очікуваний результат. Крім того, місцезнаходження центру також має важливе значення. Найчастіше наші маленькі пацієнти виховуються тільки мамою… У більшості випадків батьки, дізнавшись про проблеми із здоров’ям доньки чи сина, дуже швидко зникають, тікають від проблем. А якщо дитина сидить в інвалідному візочку, мамі-одиначці ніяк не вивезти її на інший край міста, в центр, який пропонує Міністерство соціальної політики… Це шлях до того, що більшість тих, кому ми зараз надаємо допомогу, залишаться у чотирьох стінах . Наше ж суспільство останні роки весь час говорить про включення таких дітей, людей у суспільство. То ж давайте просто дамо їм більше можливостей для лікування, реабілітації, не закриваючи державні відділення, а розвиваючи їх так само, як і приватні. Не варто закривати очі на існуючі ефективні клініки. Тим більше, що ми допомагаємо не тільки дітям із порушеннями рухових функцій,але проводимо корегувальні заняття з дітьми, які мають синдром Дауна, аутизм, інші порушення мовного, моторного, психічного розвитку. Кімната "Фітоленд", яка була облаштована благодійним фондом, надає можливість занять з психологом усім пацієнтам нашої лікарні. Все це має користь та важливе для маленьких хворих …"

Лікарі-неврологи все частіше мають справу з дітьми, які набули аутичний спектр, тому що змалечку зайняті… гаджетами.

"З півтора року діти ростуть або з телебаченням, або з планшетом, або з телефоном у руках, - додає Ірина Рудковська. – І через невеликий проміжок часу батьки отримують рукотворного аутиста, причому іноді просто не хочуть повірити в те, що таким малюка вони зробили власноруч. Під час постійного контакту з різними гаджетами у дітей включається інша зона мозку, вони втрачають зв’язок з оточуючим світом. І аби його поновити, необхідна комплексна допомога, яка включає в себе роботу з неврологом, реабілітаційні методики, психокорекцію".

З якими б вадами розвитку не були діти, тільки кропітка довготривала робота може привести до якогось результату. Реабілітація – це не лікування, це шлях, по якому потрібно йти постійно разом з тими, хто знає цю місцевість, хто розуміє, що потрібно вчасно повернути на перехресті або залучити спеціальну техніку.

"На початках у наших дітей, як правило, виникає протестна реакція, - повертаюся я в кабінет, де Олена Любич продовжується заняття з Марічкою. – Вони можуть плюватися, битися, копати лікаря ногами. Таким чином вони перевіряють – хто кого. І якщо батьки в таких ситуаціях, як правило, здаються досить швидко, то реабілітолог готовий до такого перебігу подій і знає, якими методами можна пацієнта заспокоїти, переконати почути прохання щось зробити і змінити поведінку на більш керовану. Якщо робити великі паузи в заняттях з такими дітьми, як Марічка, то їхні навички та вміння не залишаться на тому рівні, до якого ми дійшли на заняттях, вони швидко забудуться. Це постійно потрібно підтримувати і працювати над новими. А якщо наше відділення не отримає фінансування, в першу чергу постраждають діти. Поки це зрозуміють, мине час, який неймовірно важливий саме для дітей, для тисяч таких самих Марічок".

І лікар продовжила спілкування з пацієнткою:

"Давай, дорогенька, подай мені круглі іграшки. Молодець. А тепер – м’які. Яка ти розумниця. Зараз ми підемо з тобою ходити доріжками з різними покриттями. Лоскотно? Твердо? Колеться? Запам’ятовуй, дівчинко. Чим більше ми з тобою встигнемо, тим краще".

Якщо наше відділення не отримає фінансування, в першу чергу постраждають діти 04

P.S. Лікарі, з якими я спілкувалася, не сидять, склавши руки і лише між собою обговорюючи ситуацію. Ні. Вони написали листи в усі відповідні органи та міністерства з проханням включити їхнє відділення в перелік фінансування. Якщо це не буде зроблено найближчим часом, на підтримку клініки виступлять батьки особливих дітей. Сподіваємося, їх усіх буде почуто. А з ситуації зроблять висновки – і переглянуть роботу також інших державних відділень та центрів. Бо, наприклад, у переліку зовсім не представлені подібні установи Рівненської області. Хіба там немає дітей, яке потребують реабілітації? І куди їм тоді звертатися?

Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Дивитися коментарі → ← Назад до рубрики