Цензор.НЕТ

20.08.19 17:46

Євген Нищук: "Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: "Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо?"

Автор: Віолетта Кіртока

Громадський діяч, актор, "голос Майдану", міністр культури Євген Нищук, який з високою ймовірністю через декілька тижнів залишить свій пост, розказав про свої досягнення на посаді та про те, чого не встиг зробити за ці роки.

Євген Нищук: Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо? 01

Відразу скажу, що я не встигла спитати Євгена Нищука про все, про що хотіла. У міністра було обмаль часу. Він і так, захопившись бесідою, примусив помічників нервуватися і показувати на годинник. Але попри це, вже майже прощаючись, у дверях, встиг розповісти про деякі деталі інтер’єру свого кабінету. Речі, картини і книги, які стоять на комоді позаду його крісла, вочевидь цінні для міністра. "Багато з них нагадують мені про період Майдану, - показав Євген. - А є й такі, які захищають мене від нечистої сили. Наприклад, цей гуцульський хрест з Прикарпаття, з батьківщини, є певним оберегом. Всі ці речі, які ви тут бачите, не випадкові. Ця картина наївного мистецтва, що висить на видному місці, написана моїм побратимом із Коломиї. А ось робота Юрка Журавля - про події Майдану. А екран телевізора закриває прапор з підписами хлопців, його мені подарували наші бійці, коли я був у них на сході. Він для мене дуже цінний, а телебачення не дивлюся вже давно. Немає коли"…

Євген Нищук: Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо? 02

"ЧИМ Я ПИШАЮСЯ? ЗВИЧАЙНО, ВІДРОДЖЕННЯМ УКРАЇНСЬКОГО КІНО"

-У мене було дві каденції на посту міністра, - говорить міністр культури України Євген Нищук. – Я працював з перервою. За перші дев’ять місяців встиг започаткувати добрі напрямки роботи, а далі почалися політичні зміни, якими я, зізнаюсь, був дещо шокований, бо сталося багато несправедливого. Але я тоді зосередився на громадській активності, і ще більше зайнявся тими змінами і процесами, які треба було ввести в систему управління, щоб мистецьке культурне поле мало інструменти для реалізації, бо воно повне креативу і справді талановите. Це, власне, були і мої орієнтири і під час другої каденції на посту міністра, три роки якої якраз збігають.

Чим я пишаюся? Таких речей багато, не буду применшувати. Передусім це, звичайно, відродження українського кіно. У 2014 році, коли я прийшов у міністерство, на зйомки фільмів було виділено 24 мільйони гривень на рік. Цього вистачило би на одну-дві стрічки, не більше. Але найстрашніше, що дісталося в цій сфері, - це практично зруйноване цілісне українське кіновиробництво, яке колись мало добру славу українського поетичного кіно. Воно було знищене російськими продакшенами. І коли після Революції Гідності вони вийшли з нашого ринку, він оголився. Потрібно було швидко зімпульсувати і інвестицію з державного боку, і в цілому зрозуміти, як ми можемо запустити кіноіндустрію. І я щасливий - це справді мій доробок – що зберіг державну агенцію з питань кіно. Вона повністю координується Міністерством культури. Зараз це міліард гривень на рік тільки з українського бюджету, не кажучи вже про гранти і програми, які можуть бути реалізовані через фонд "Креативна Європа". Невдовзі, якщо Верховна Рада ратифікує, ми зможемо отримувати кошти і через європейский фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату "Єврімаж". Але вже зараз це 50 фільмів на рік!

Минулого року ми також почали інвестувати в створення українських телесеріалів. Повний метр не всі бачать, не всі ходять у кінотеатр. А телевізор люди дивляться. Мені неодноразово дорікали: подивіться, що робиться на телебаченні, що показують. Але у нас всі канали - комерційні. Коли я до них звернувся, мені сказали: "Євгене, поки держава не проінвестує хоча б 50 відсотків, ми не зможемо повноцінно запустити цей ринок". І ми пішли на це, але й кіно від цього не постраждало. Як тільки ми почали це робити, кіношники занервували: чого ви інвестуєте в комерційні телеканали? Саме для того, щоб змінити телепростір аудіовізуальних творів, щоб були документальні фільми, короткий метр, телевізійні серіали повного циклу українського виробництва з українськими акторами в головних ролях. Тому що, коли телеканали робили свій продукт самостійно, дехто хитрував. Знімали так, щоб потім продати серіал на російський телепростір. Це треба було змінити, от чому я пішов на це.

Хочу довести, як колись довів українським дубляжем, біля витоків якого я був, що це матиме і економічний зиск, і цікавість з боку України. Так, ми шукаємо нові ринки. Не так давно я повернувся з Канади, де ми підписали угоду про спільне виробництво і використання простору - українського і канадського - для нашого продукту. Тобто наші серіали спільного виробництва тепер можуть показувати і там. Так само і з європейськими країнами. З багатьма вже підписали договори. Нашу продукцію побачать Ізраїль, Бельгія, Франція та інші. Ми виходимо на нові теле- і кіноринки.

Євген Нищук: Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо? 03

-Але ще жодний український фільм не зібрав касу, не окупився

-Ні, є фільми, які зібрали потужну касу. Наприклад, комедія "Шалене весілля", анімаційний фільм "Викрадена принцеса". Але ми не можемо примушувати суспільство ходити на всі фільми, бо воно дуже чутливе до тем, які тривалий час були під грифом заборонено. Втім, їх все одно необхідно висвітлювати, хоча, зрозуміло, вони не матиму такого касового зиску, як ті самі комедії чи більш легкі стрічки. Але і важкі історичні теми вкрай необхідно піднімати на кіноекранах. Я знаю про певну критику ряду фільмів. І відповідаю на це наступним чином: три роки тому взагалі не було що критикувати! Через кількість ми обов’язково прийдем до якості. Обов'язково! Повторюся: виробництво було знищене! Сценарної школи як такої, у нас практично не існувало, хоча операторська школа завжди була на високому рівні. Нам потрібно активніше вкладати гроші ще й в кіноосвіту. Тому ми ведемо переговори, в тому числі з Голівудом, французькими партнерами, аби вони надавали нам спеціалістів у сценарній і режисерській справі, щоб навчати наших молодих митців.

- Чи цікавиться західний глядач укрпродуктом?

- У жовтні на екрани вийде історична класика "Захар Беркут" з голівудськими акторами у головних ролях. Це дозволить фільму потрапити на західний ринок, впевнений, наша історія буде цікава закордонному глядачу. І це вже голівудський стандарт. Я частково бачив матеріал. Ми з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом були на знімальному майданчику. Все це було дуже захопливо і цікаво. На Берлінському кінофестивалі вже відбулась прем’єра, а в листопаді в український прокат вийде потужний фільм "Ціна правди" про валлійського журналіста Гарета Джонса, що відкрив світу правду про Голодомор. Це фільм режисерки зі світовим ім’ям – Агнєшки Холанд, відзнятий у копродукції Польща-Україна-Велика Британія. Багато фільмів зараз у знімальному процесі. Вони будуть виходити наприкінці року і на початку наступного. І я вірю в їхню успішність.

Завдяки всьому зазначеному ми вже є основними учасниками конкурсної програми світових фестивалів класу А. Це Канни, Берлін, Карлові Вари, Венеція, Локарно. І це дуже важливо.

"УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ФОНД - ЦЕ НОВА, АЛЕ ПРОСТО РЕВОЛЮЦІЙНА ІНСТИТУЦІЯ"

Але не тільки цим я пишаюся. Я дуже гордий, що сталося те, про що дуже довго говорила мистецька спільнота. Треба було вирівняти усіх гравців на культурному полі, щоб мистецькі проекти могли реалізовувати як представники недержавного сектору, так і державного, а також просто фізичні особи, митці, які виношували креативні речі, а до міністерства їм було важко доступитися. Моя ідея була створити Український культурний фонд. Це зовсім нова, але просто революційна інституція. Тут вже не міністру приносять проекти, не чиновнику в міністерстві, і проекти обираються, з огляду на власні уподобання. Тепер це фахові групи експертів, які по конкретних напрямках мають ряд критеріїв і, зважаючи на них, визначають проекти, які будуть підтримані. Нині на це ми виділяємо 708 мільйонів гривень, а не 19, як було до того. Понад тисячу проектів по всій Україні буде підтримано наступного року. Вимоги до заявок аналогічні, як під час відборів інших грантових програм, наприклад, "Креативної Європи". Дехто каже, що ми пропонуємо надто жорсткі умови. Але це та школа, яка допоможе нашим митцям у перспективі претендувати і на міжнародні кошти. Яскравий приклад - Музей Гончара у Києві. Їхні фахівці були одними з найактивніших, хто взявся за освоєння грантової системи, і вже скоро на свій проект "Поліфонія" від програми "Креативна Європа" вони отримали близько трьохсот тисяч євро. А це вже інші кошти і можливості. Український культурний фонд на чолі з Юлією Федів - це державний фонд, який координується Міністерством культури, через який міністерство реалізує підтримку мистецьких проектів по всій Україні. Цю нашу ініціативу вже оцінили люди. Дай бог, щоб фонд і далі продовжував свою роботу.

Коли ми говоримо про системність наших дій та їх якість, я не можу не сказати про ще одну інституцію, яка була нами створена. Це Український інститут книги, де керівником є Олександра Коваль. Вже другий рік поспіль відбуваються прозорі закупівлі книг з участю десятків експертів: письменників, журналістів, арткритиків та багатьох інших. Там немає чиновників. Експерти визначають ті новинки, які поповнюють наші бібліотечні фонди. В інституті запущені та працюють і програми читання, перекладів. Активно розвивається напрямок промоції книжок, які виходить в наших видавництвах, які продаються і в середині країні, і в перекладах за кордоном. Ми налагодили системну роботу і, нарешті, тепер щороку Україна представлена Національним стендом на найпотужніших літературних форумах світу – Франкфуртському та Лондонському книжкових ярмарках. Вперше нас запросили ще і в Париж, Прагу, Абу-Дабі та інші міста. І це стильні, креативні, сучасні павільйони, де яскраво представлені українські видавництва, письменники проводять свої презентації, а українська книга впевнено стає гравцем світового ринку.

Та щоб все це запрацювало, нам потрібно було провести велику роботу, постанови, підзаконні акти, знайти приміщення, знайти кошти на це все. Але я можу і вмію це робити. І все це треба продовжувати. В планах – аналогічні інституції, пов'язані з музейною справою і сучасним українським театром.

Євген Нищук: Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо? 04

Минулого року ми ввели поняття "креативність" у закон України про культуру. Що це дає? Можливість класифікацій нових видів мистецтва і нових професій. З сучасного – це відеоігри, геймери, дизайн – з’явилася ціла низка нових понять і в основі всього цього – культура! Крім того, з іншого боку, це і відродження народних ремесел, що також стосується креативної індустрії: кераміка, гутне скло, лозоплетіння, вироби з дерева, ткацтво, вишивка. Наприклад, зараз ми поновлюємо роботу знаменитого комбінату ткацтва і вишивки в Решетилівці – це буде цілий потужний центр. Ми запустили електронний реєстр культурної спадщини. Поки що це пілотний проект, але дуже важливо, що він мобільний. Ми можемо відслідкувати стан кожного об’єкту в онлайн режимі, фіксувати, що з ним відбувається, чи подані документи на реставраційні роботи, чи проводяться вони, чи зберігається рекреаційна зона, чи проходять археологічні дослідження, чи вони зупинилися. Тобто це зовсім інший вимір. Спільно з громадськістю ми змогли відстояти декілька важливих об'єктів культурної спадщини. В тому числі завдяки нашим зусиллям Поштова площа в Києві – місце унікальних історичних розкопок, історичне місце, пов’язане з Хрещенням Русі, місце, де, фактично, починався Київ – отримала статус пам’ятки Національного значення. Це місце, де має постати новий музей.

Якщо ще говорити про музеї, то протягом цих років була проведена велика робота, завдяки якій нам вдалося відродити, до прикладу, Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр". Протягом багатьох років, фактично без належної уваги держави, це місце перетворювалось на занедбаний парк. Нині ми провели там комплексні роботи, відреставровані пам’ятники – Менора, Пам’ятник дітям, Ромська кібітка, налагоджене освітлення, відеоспостереження, по території розміщені інформаційні стенди, що розказують історію. З приватної власності в державну нами також було повернуто колишнє приміщення контори єврейського цвинтаря по вулиці Іллєнка, 44, в якому тепер відбувається робота по створенню Музею Бабиного Яру, затверджено концепцію комплексної меморіалізації Бабиного Яру. Тепер це справді місце пам’яті.

Розморожено також роботу над другою чергою Музею Голодомору, що за політичними мотивами була зупинена на довгі десять років. Робота йде повним ходом, задля того, щоб назавжди увічнити в пам'яті Геноцид, цей злочин радянської системи проти людяності, проти мільйонів українців, що померли тоді в страшні 1932-1933 роки.

Нарешті ми позбулися погоджень, відомих як історико-містобудівні обґрунтування. А кожне місто зобов'язали затвердити історико-архітектурні опорні плани, говоримо і про посилення відповідальності порушників. Це все дуже важливі процеси.

Вперше Міністерство культури і держава повернулися обличчям до сучасного мистецтва. Зокрема, я кажу про запуск роботи самостійного Національного павільйону на найпотужнішому форумі сучасного мистецтва у світі – Венеційській Бієнале. Два роки тому ми вже мали Національне представлення у окремому павільйоні роботами видатного фотохудожника, митця зі світовим іменем Бориса Михайлова. Тоді наша експозиція викликала неймовірний інтерес світової спільноти, ми прозвучали голосно і потужно. Цього року ми вже далі пішли і маємо місце на основній локації Венеційського Бієнале – у павільйоні Арсенале. Я спілкувався особисто з президентом Бієнале Паоло Боратта, і він високо оцінив роботу України. Ми домовилися на десять років наперед, щоб мати постійний майданчик, аби ті проекти, які будуть надалі подаватись на відбір експертних рад, були там потужно представлені. Щоб мати конкуренцію та допомогти реалізуватись молодим митцям, ми створили Бієнале молодого мистецтва. У 2017 році року він відбувся в київському Мистецькому Арсеналі, а цієї осені відбудеться в Харкові. До участі у ньому можуть долучитись митці до 35 років. Завдяки цьому ми отримали справжній вибух сучасних митців, які надзвичайно цікаві для Європи і світу.

"ІНОДІ ПРЕДСТАВНИКИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ СПРИЙМАЮТЬ КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ ЯК ТЯЖКУ НОШУ"

-Що не вдалося або важко дається для втілення?

-Зіткнулися з певними проблемами, пов’язаними з децентралізацією. Це, звичайно, здобуток, але якраз в частині культури ми побачили певні ризики в тому, що подекуди не всі на місцях розуміють важливість збереження культурних осередків чи через будинки творчості, чи через клуби, чи через бібліотеки. Іноді представники місцевого самоврядування, об'єднаних територіальних громад сприймають культурну спадщину, як тяжку ношу, хоча ми пропонуємо різні моделі співпраці, виїзні групи.

Так, аби показати перспективність цього напрямку, ми запустили проект "Малі міста – великі враження". Саме завдяки йому ми можемо підтримати культурні ініціативи саме на місцях, у малих громадах, містечках та селах. Минулого року пілотна версія цього конкурсу проектів знайшла надзвичайно позитивний відгук в громадах, які подали до участі у конкурсі понад 160 заявок, вісім з яких з різних регіонів України, кожен вартістю близько 500 тисяч гривень, було підтримано. Ми отримали позитивні відгуки від громад, від представників місцевого самоврядування, бізнесу, громадських об’єднань, які мали цікаві ідеї, але не знали як їх втілити в малих містечках. Важливою складовою проекту є збереження культурної спадщини регіонів, які надзвичайно багаті своїми історичними та архітектурними пам’ятками, що тривалий час перебували в занепаді. На ці об’єкти не завжди відразу вдається віднайти кошти, але можна привернути увагу через креативну ідею, яка дасть можливість за декілька років акумулювати кошти і на вирішення питань інфраструктури, і на проведення реставраційних робіт та й загалом повернути і дати нове життя нашій культурній спадщині. В 2019 році – за ініціативи прем’єр-міністра України на конкурс в державному бюджеті виділено значно серйозніші кошти – 50 мільйонів гривень, завдяки чому підтримку у втіленні ідей цьогоріч отримають вже 74 проекти, загалом же на конкурс було подано 182 проекти. Я переконаний, що малі міста ще раз продемонструють те, що ми маємо великий талановитий народ, неймовірну культурну спадщину у всіх регіонах України, а також відкриють імена непересічних особистостей – наприклад, на Сумщині - Чайковського, Леонтовича – у Тульчині на Вінниччині. На період Оперного фестивалю, що там відбувається, ожила місцева пам’ятка - палац Потоцьких. І завдяки цьому інтересу вдалося зібрали гроші на його реставрацію.

Або в Острозі, де фортеця на межі руйнації, активісти організували фестиваль, зосередили увагу на цьому питанні, і держава проінвестувала захід, на який зібралися тисячі людей звідусіль. Тепер почали шукати різні можливості для реставрації цього об'єкту, думати, як там зробити постійно діючу локацію. Це шлях розвитку історичних місць, розвиток туристичних маршрутів, збереження культурної спадщини.

Залишається відкритим питання культурної субвенції, його треба лобіювати у наступній каденції Верховної Ради. В освіті і медицині це поняття є, а в культурі для регіонів України немає.

До речі, я не сказав про те, що і саме міністерство реформувалося. Ми - єдине міністерство, яке пішло на те, щоб створити аж вісім директоратів за різними напрямками. Це і директорат стратегічного планування та європейської інтеграції, директорат мистецтв, директорат мовної політики, мистецької освіти, культурної спадщини, креативних індустрій. Це означає, що ми не тільки займаємося поточною роботою центрального органу виконавчої влади, а вибудовуємо стратегічні моделі у культурі. Ми навіть зайнялися вихованням культурного менеджера - створили Академію культурного лідера, в якій для навчання немає обмеження у віці. Цього року у нас було 92 випускники. Започаткували підвищення кваліфікації музейних працівників, щоб вони могли переймати досвід кращих кураторів як з України, так і Європи, щоб навчитись підходити до виставкової діяльності не традиційно, як це було в радянських краєзнавчих музеях - виставили і десятки років експонати стоять нерухомо. Ні, ми хочемо, щоб був кураторський креативний підхід до музеїв та експозицій. Нова модель зацікавить і допоможе знайти нову аудиторію до нашої спадщини, того, що є в кожному краї, до ідей, як це можна представити.

"НАШЕ МІНІСТЕРСТВО ТЕПЕР НЕ "ІВЕНТ-АГЕНЦІЯ", ЯК БУЛО РАНІШЕ"

-Ви більше чиновник чи артист?

- Я відповідальна людина. І в 2014 році навіть не думав про міністерство, але, водночас, я ніколи не був просто актором в театрі, а завжди виступав активним громадським діячем. Бо з 90-х років, ще зі студентства, завжди виступав проти несправедливості соціальної, не тільки культурної. І два Майдани, де я був у самому епіцентрі подій, активним учасником, спонукали людей до того, що вони почали пропонувати саме мене в міністерство, в політику. Коли я в перший раз про це почув, мене аж в піт кинуло: а якже бути з творчістю? Мені пояснили, що творча діяльність міністру дозволяється, втім, звісно, через велику завантажність, стає дещо обмеженою. Вже прийшовши в міністерство, я зрозумів, що це конкретне обмеження. І нових робіт - театральних або кіношних – за останні роки у мене фактично немає. Крихітні епізоди в "Кіборгах" чи "Крутах" я не рахую. Це, як я називаю, "автограф", коли у вихідний день попрацював перед камерою кілька годин безкоштовно. Я свідомо пішов саме на ці роботи, бо саме ці теми були для мене важливими, коли я ще не був міністром. Але від інших пропозицій я відмовляюсь.

Євген Нищук: Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо? 05

Раз на місяць граю у театральних виставах у Національному театрі імені Івана Франка - "Три товариші" та "Момент кохання". Ці вистави були створені між моїми каденціями в міністерстві. Це зовсім не шкодить державній роботі. Більше того. Теми, які в них розкриваються, дуже співзвучні з тим, що зараз проходить наша країна. Це мої культурні меседжі. Але й там, якщо говорити чесно, моя робота як міністра триває. Бо перед виставою, або після неї до мене звертаються люди, яким не зручно прийти в міністерство з ідеями або проханнями. Але дійсно, моя творча робота стала вкрай обмеженою, бо я весь час віддаю власне державній місії. При цьому я не є чиновником, бо міністр і його заступники зараз виведені за межі держслужбовців, це політичні особи. Я постійно в русі, чи не щотижня я в тій чи іншій області, тому чи іншому місті. Для мене важливо особисто говорити з людьми, на власні очі бачити те, що відбувається у галузі, щоб оперативно реагувати на всі виклики та вирішувати проблеми.

- Коли громадський діяч заходить у міністерський кабінет, він моментально стає поганим, до нього відразу знаходяться претензії…

-Це правда. Хорошим для усіх ти ніколи не будеш, бо ти при владі. Але разом, з тим ми сьогодні коротко перераховували те, що вже вдалося зробити, причому за недовгий термін. Але ми вже називали цілу низку речей, до яких руки не доходили аж 25 років. Відбулася системна зміна ставлення до культури, до можливостей культури. Не секрет, що саме я вклав в уста всіх перших осіб держави вислів Черчилля: "Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо?"

Наше міністерство тепер не "івент-агенція", як було раніше, ми не займаємося концертами на державні свята, ми не обслуговуємо якісь міжсобойчики.

Але у нас всі ці роки з 2014 року – початку російської агресії до України - запущена дуже важлива окрема державна програма, пов'язана з реінтеграцією Сходу. Спочатку це була програма "Взаєморозуміння", нині - "Український Схід". Вони стосуються мобільних виїздів митців різного напрямку на схід працювати з деокупованими районами і на передовій для підняття духу наших бійців, місцевого населення. Це велика системна робота, яка заслуговує окремої розмови! Очевидно, і на Херсонщині, і на Одещині потрібні такі проекти, як той, що був підтриманий нами у Вилково, де проживають аж 53 етнічних меншини. Під час того фестивалю кожна з них представила свою історію, культуру, кухню, костюм, танок. Всі були щасливі, знаходячись в одному місці, спілкуючись, пишаюсь своїми досягненнями. Такі заходи добре показують, що на етнічному підгрунті у нас немає ніяких проблем. Наша мультикультурність – це наше досягнення. Повага одне до одного - цього ми прагнемо.

-Вас не дратує, що зараз у політиці стільки представників шоубізнесу, акторства?

-Не скажу, що я був один з перших акторів, хто зайнявся політикою. Але на початках мені про це казали: ти актор, от чого ти лізеш... Але я прийшов у міністерство з гарячих днів і ночей штурмів Майдану, керував там процесом, коли нікого з провідників мітингувальників не було. Приводив приклад Вацлава Гавела, який казав: твій обов'язок і твоя місія, якщо маєш вплив на велику кількість людей, якщо можеш вести за собою, в перехідний період суспільних змін в країні - йди в політику. Інша справа, що зараз це іноді може доходити до певного абсурду. Я з великою повагою ставлюся до своїх колег по всіх напрямках. Але хочу спитати: якщо потрібні нові обличчя, то хіба я не новий, який же я старий? (сміється.)

Євген Нищук: Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо? 06

Я не був у жодній політичній партії, ніколи не працював в парламенті. Відразу прийшов у ту царину, де виріс, в якій добре орієнтуюся і розуміюся. До слова, у нас вже є готових дев'ять законів, до яких у депутатів попереднього скликання просто не дійшли руки. Вони стосуються і ратифікації програми "Єврімаж", змін податкового кодексу, завдяки чому такі команди як НВО, яка знімала серіал "Чорнобиль", базувалися б саме в Україні, а не в Литві. Це закони, які стосуються збереження культурної спадщини. Все це не просто ідеї, а готові закони, над якими ми працювали весь цей час. І ще п’ятнадцять законопроектів зараз розробляються. В тому числі закон про меценатство, про державну субвенцію, до якої має дійти політична воля. То чим я не новий? Але найголовніше, що я вже маю певний практичний досвід і зарекомендував себе добрим менеджером. Я точно знаю, що буду корисним для суспільства і культури. А вже про мій світогляд патріотично налаштованої людини і говорити не доводиться. Мене хвилюють зміни, які чекають країну при зміні уряду. І тут питання не в моєму працевлаштуванні. Я і після першої каденції не пішов на інші посади, а повернувся в театр актором. Так, я продовжував активно працювати у громадській площині, але за півроку швидко зробив три драматичні роботи: "Ерік XIV", "Три товариші" і "Весілля Фігаро". Я точно матиму, що робити, але питання в збереженні і динаміці продовження тих процесів, про які ми говорили вище.

Євген Нищук: Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо? 07

- У нашій країні живуть і працюють генії: художник Іван Марчук та акторка Ада Роговцева. Хто тільки їм не обіцяв музей і театр, але дотепер немає ні того, ні іншого. Виставки Івана Марчука час від часу відбуваються на різних майданчиках, а театр з участю Ади Роговцевої мандрує країною, завдяки енергії режисера Катерини Степанкової… Це величезна помилка і несправедливість по відношенню до людей, які підносять країну…

-Це два питання, про які я не просто знаю, а особисто переймаюся ними. Найбільша проблема в тому, що міністерство культури жодним чином не дотичне до приміщень та до землі. А в даному випадку йдеться конкретно про приміщення і землю. Ми зверталися до фонду держмайна, я говорив із мером столиці Віталієм Кличком стосовно приміщення для музею Івана Марчука. В судових процесах зараз перебуває попереднє, яке виділялося. Крім того, коли створювався міст, який іде з пагорбів Володимирської гірки, на іншому його боці якраз і мав розміщуватися музей… Але. На це ще має бути воля і міста. Звичайно, якщо Президент візьме цю справу під свій патронат, вона піде активніше, а за нами точно не буде жодних зволікань. Те саме стосується і театру Ади Роговцевої. Я лобіював, щоб цей театр, можливо, був на Лук’янівці, в приміщенні Малої опери. Зараз, наприклад, пропоную, що це могло б бути в кінотеатрі "Зоряний". Під час розширення Мистецького Арсеналу сцена могла би розташуватись там. Питання в приміщенні. Воно все в комунальній власності. Але така постать, як Ада Роговцева, з родиною якої мене дуже тісно пов'язує як близька дружба, так і багато років творчості, має шануватися на державному рівні… Мені поталанило студентом зніматися з Костем Петровичем Степанковим, потоваришувати з ним, бувати у них у родині. Катерина Степанкова, Оля Сємьошкіна, Олексій Скляренко - митці, з якими я багато співпрацюю. Вся ця родина потужна і талановита. Окрім того, я не втомлююсь говорити про те, що ми потребуємо і окремого "відкритого майданчика" - вільної сцени, де б, можливо, навіть не було б постійної трупи, а яка б проектно збирала на вистави акторів з різних театрів. Можливо, це міг би бути саме такий театр. Я обов’язково  продовжуватиму лобіювати ці питання.

Євген Нищук: Саме я вклав в уста перших осіб вислів Черчилля: Якщо в бюджеті немає грошей на культуру, то для чого тоді ми воюємо? 08

Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталя Шаромова, Цензор.НЕТ

Дивитися коментарі → ← Назад до рубрики