Цензор.НЕТ

04.10.19 10:23

Кіборг Михайло Лупейко: "На "Небі" у Пісках стояли Демон, Апостол, Гагарін, Ангел… Але це була випадковість, ці позивні – ще з "учебки"

Автор: Валерія Бурлакова

Боєць "Правого сектору", а згодом і Збройних Сил України, із позивним Ангел пройшов найгарячіші точки війни – Піски, Донецький аеропорт, шахту "Бутівка", Верхньоторецьке, Світлодарську дугу.

На дузі дістав важке поранення. Втратив обидві ноги – але не бажання змінювати світ на краще. Михайло Лупейко розповів Цензор.НЕТ про різницю між ПС та ЗСУ, "Небо" над Пісками, позиційну війну та про те, як загублена рукавиця може врятувати життя.

Кіборг Михайло Лупейко: На Небі у Пісках стояли Демон, Апостол, Гагарін, Ангел… Але це була випадковість, ці позивні – ще з учебки 01

"МИ КОНТРОЛЮВАЛИ БЛИЗЬКО 10 КМ. У ХОРОШУ ПОГОДУ – БІЛЬШЕ"

Частина мого дитинства минула у Росії, тому що батько служив у радянській армії. Але я змалечку усвідомлював, що я – українець. Пам’ятаю, як років у вісім мив посуд на кухні офіцерського гуртожитку, у якому ми жили, та співав гімн України… Це тоді почув замполіт батькової бригади. Спитав: "Что это ты поешь?"

На щастя, незабаром ми повернулися додому, в Україну. Після школи я пішов в армію. Служив у Болграді, а потім у Феодосії, в аеромобільній дивізії. Майже всі офіцери нашої частини пройшли бойові дії, тому нас добре тренували, ми постійно були зайняті. "Фарбування трави" на строковій службі у мене не було взагалі! Щоправда, існував у нас окремий підрозділ, який займався прибиранням території і так далі. Цих хлопців ми називали "окунями". Але для того, щоб потрапити до їхніх лав, потрібно було неабияк накосячити.

… Моя військова справа так і залишилася у Феодосії. Це я з’ясував лише коли вирішив піти добровольцем на фронт, коли вже було анексовано Крим. З військкомату зробили декілька запитів щодо цього, але відповіді з півострова ніякої не було. Але на Майдані я побачив оголошення мобілізаційного штабу "Правого сектора". Подзвонив туди, і мене запросили на співбесіду, після якої я разом з іншими поїхав на базу ПС.

Після місяця тренувань ми вирушили у Піски. Там щось бабахало… Але до таких звуків ми вже звикли на полігоні.

"Небо" у Пісках тоді ще було просто голим, неукріпленим майданчиком. Хлопці нагорі вже чергували, але там нічого не було! Вже потім ми почали потрохи затягувати туди пісок та доозброювати позицію. На "Небі" тоді стояли Демон, Апостол, Гагарін, Ангел… Але всі ці позивні – ще з "учебки". Просто такий збіг.

Кіборг Михайло Лупейко: На Небі у Пісках стояли Демон, Апостол, Гагарін, Ангел… Але це була випадковість, ці позивні – ще з учебки 02

 "Небо", фото початку зими 2014 року

Кіборг Михайло Лупейко: На Небі у Пісках стояли Демон, Апостол, Гагарін, Ангел… Але це була випадковість, ці позивні – ще з учебки 03

З "Неба" Донецький аеропорт я бачив у ясну погоду без бінокля. Загалом звідти ми контролювали десь близько 10 км, а з нормальною оптикою у хорошу погоду і більше. Ми, звичайно ж, були на постійному зв’язку з офіційними військовими, зокрема з командиром мінометки, яка тоді була на Пісках. Я скидав йому смсками координати. А потім корегував вогонь.

 В аеропорту я пробув лише три дні – потім вивезли через поранення. Відстані там були трохи менші, ніж у Пісках, а щільність вогню – трохи більша. Оскільки у Пісках все було більш "розмазано", а у ДАП – скупчено, тому й складалося відчуття, що по ДАПу б’ють більше, ніж по селу… Насправді, як на мене, били рівнозначно.

Ще у складі "Правого сектора" мені довелося попрацювати у Верхньоторецькому. Ми пробули там з місяць, і майже щодня у нас були виходи.

"Я НЕ АРТИЛЕРИСТ. Я ХОТІВ БУТИ В ОКОПАХ"

"Правий сектор" був воєнізованим бандформуванням (сміється). Тому нас вивели…

Я тоді якраз зазнав чергової травми - перевернувся на машині. У шию поставили титан. Після лікування постало питання – що робити? Повертатися у свій підрозділ, якого на той час вже фактично не було?..

У "Правому секторі" мені подобалося більше, ніж в армії. Ставлення було більш людяне. Крім того, основним принципом добровольців було "якщо можеш – роби". Не важливо, як. Це твоє особисте питання. В армії все інакше! Ось тобі папірець, як там написано – так ти і маєш усе зробити. Маєш заповнити купу паперів, дочекатися, поки тобі дадуть дозвіл, і лише тоді робити те, що потрібно… Але тоді вже й сенсу у цьому не буде. Поки, на жаль, у нашій армії так.

Тим не менш, я вирішив підписати контракт. Підписував його разом із добровольцями, через підрозділ ОУН, і пройшло все без проблем. Мені зробили новий військовий квиток, і я почав служити у 93 ОМБр. Місяць пробув у мінометній батареї у Водяному, а потім мене забрали на шахту "Бутівка", бо я ходив і канючив… Я не артилерист. Я хотів бути в окопах.

На шахті після Пісків це вже було трохи не те… Але з важкого її також інколи обстрілювали. У наше "Поплавкосховище" прилетіла стодвадцятка, плити порозвалювала. Ми тоді якраз виїхали у штаб бригади щоб закінчити оформлення паперів, а інші хлопці були хто де – хто у Авдіївку відпросився, хто на позиції був, хто в інші підвали у гості пішов… Саме у нашому підвалі спало двоє чи троє тоді. Їх не зачепило. А от стіл засипало повністю, і всі ліжка верхні позасипало…

Коли ввечері того дня ми повернулися на шахту, мій побратим Рупор загубив у машині свою рукавицю. Нахилився, почав її шукати. Він сидів спереду, біля водія, а я – за ним. Я ліг на заднє сидіння, почав підсвічувати і також шукати рукавичку. І тут – бабах! Що це таке?! Водій показує на дірку у лобовому склі – якраз на тому місці, де був Рупор, а за ним – я…

Потім бригаду вивели на полігон. Нам обіцяли, що максимум на місяць, однак це затягнулося, і я вирішив переводитися. Це було дуже важко. Щоб перевестися треба або мати якогось знайомого генерала, або потрібно, щоб твій командир дійсно захотів тебе позбутися… Мабуть, це ще через залишки "совку" у армії.

"ТРЕБА КОПАТИ, КОПАТИ І ЩЕ РАЗ КОПАТИ. БЕЗ ЦЬОГО ВИЖИТИ ШАНСИ НУЛЬОВІ"

Для того, щоб перевестися з полігону назад на фронт, мені довелося самовільно залишити частину. Приїхати у іншу бойову бригаду, переговорити з командиром… Так мене і перевели. Кримінальну справу за СЗЧ проти мене не порушили. Офіційно записали все як відрядження з 93 ОМБр у 54 ОМБр, а потім відбулося і переведення.

Так я опинився на Світлодарській дузі. Це поля. Це кардинально інша війна, позиційна. Там треба копати, копати і ще раз копати. Без цього вижити шанси нульові.

Невдовзі після того, як я приїхав, була наша спроба просунутися вперед. Коли група наших пішла штурмувати блокпост, я залишився один з АГСом на щойно зайнятому клаптику землі у сірій зоні. Ми мали бути там вдвох, але мій другий номер почав плакатися, що він теж хоче на штурм, просити командирів забрати його з собою… Хоча досвіду у нього штурмового не було. Він тоді не один пішов на штурм без досвіду і підготовки.

Ніяких результатів та операція (мова про бій на Світлодарській дузі 29 червня 2016 року, під час якого загинув Василь Сліпак, - Ред.) не принесла, ми тільки роздраконили ворогів. Проблема полягала і у тому, що не було координації, не було зв’язку взагалі. У мене зв’язок з нашою групою з’явився лише коли вони вже повернулися. Саме тоді я дізнався, що загинув Міф. Він був чудовим другом.

Потім важкою артилерією розбили позиції 25 батальйону "Київська Русь" – тоді це були позиції "Абдулла" та "Стамбул". Там було багато загиблих та поранених… І після цього замість 25-тки туди зайшли ми. Це місце було пристріляне з усіх боків.

В один з днів там по нам працював кулеметник, я став працювати по ньому. Потім почався мінометний обстріл. Щось бабахнуло – і все… Отямився я у реанімації. Спочатку лежав у Харкові, у одній палаті з іншим "правосєком". Потім мене перевели у Київ, звідти - в Ірпінь. А потім виписали.

Кіборг Михайло Лупейко: На Небі у Пісках стояли Демон, Апостол, Гагарін, Ангел… Але це була випадковість, ці позивні – ще з учебки 04

Сидіти вдома мені швидко набридло. Набридло читати, гратися у комп’ютерні ігри та втичити фільми. Алкоголю більше почало з’являтися… Я зрозумів, що просто починаю тупіти. З цим треба було щось робити. Переключитися на щось, займатися чимось.

Тепер ми створюємо гуртки військово-патріотичного виховання при школах, на які діти після уроків за бажанням приходять. Ветерани війни на Сході вчать їх надавати домедичну допомогу, дають військову підготовку – для них це романтика. Також діти вчаться орієнтуватися на місцевості – по мапі, по зорях… Цікаво це і хлопцям, і дівчатам – десь 50 на 50. Також я зараз допомагаю в організації фестивалю "Пісні, народжені війною". І ще ми намагаємося створити веб-студію – нещодавно я освоїв нову професію, навчився створювати сайти.

Кіборг Михайло Лупейко: На Небі у Пісках стояли Демон, Апостол, Гагарін, Ангел… Але це була випадковість, ці позивні – ще з учебки 05

Фото з Facebook Михайла

 Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Дивитися коментарі → ← Назад до рубрики